Мій Сад (з прогулянки до Ботанічного саду)
По дорозі зустріла поважного шляхетного чорного ворона, надзвичайно гарного, з синім відливом (не просто якогось сіренького!), з великим шматком сиру в дзьобі, через що він і не зміг відповісти на моє привітання, лише шанобливо вклонився. Коли зайшла в сад, на мене налетіли голуби, білі, як сніг у саду, обліпили зі всіх боків, плечі, руки. Їх ніжні лапки чіпляються за мої холодні пальці, але не боляче. Ніколи не думала, що голуби теж люблять булочки з яблуком. Булочки вони люблять, яблука теж!
А далі веселі діти на санчатах з гірок, снігові баби, красиві закохані пари, закутані в довгі шерстяні шалики. Навколо сніг. Багато снігу. Йду і йду, уявляю собі, що приводжу сюди вже своїх дітей, ліпимо разом снігову бабу, розповідаю про ліс, в якому живе добра баба яга… Водночас хочеться відчути себе дитиною і щоб хтось покатав на санчатах…
Звертаю увагу на групу втаємничених людей, що виділяються з юрби. Чую їх українську розмову. Мені приємно так слухати. Щось дивне займає їх серця (я бачу). Їх усіх об’єднує православний священик в довгій чорній рясі, з такою ж чорною бородою. Поруч гарна жінка, зі смиренням Марії, в білому шалику. З ними молоді люди, хлопці і дівчата. Поспішають. Куди? Піду за ними. З-за рогу алеї виглядають золоті бані храму. Дзвіниця з кількома великими і кількома меншими дзвонами. Бум-бум! Бум-бум! Чути дзвін. А навколо все біле-біле! Чути дзвін снігу! Свічки. Запалюю свою свічку віри, і вона горить поруч із іншими свічками. Проходимо в бокову залу, в центрі якої стоїть дзбан з водою. Що це? Стаю біля ікони Марії. Вона на ній така гарна! А ось і дитина, дівчинка з білими кучериками, вона сміється. Спостерігаю цей обряд. Вдруге. Перший раз це було зі мною в Карпатському селі, в такій же, але лютневій, хуртовині. Молюсь за ту дитину, ту… Виходжу. Чути дзвін! Зустрічає і проводжає. З дзвіниці спускається дзвонар – молодий, з русявим волоссям. Іду манівцями, через сніг. Кудись туди, в зелений ліс ялин. Торкаюсь зелених голочок, струшую сніг; губами розтоплюю кришталики льоду, що звисають з ялинових гілочок. Відчуваю приємний запах хвої. Стою. І далі вгору, до того дуба. Могутній, суворий, багато років стоїть і все знає. Обіймаю його стовбур. Відчуваю його силу в своєму тілі. Легенько торкаюсь кори пальцями. Він такий міцний! Стою немов прилипла до нього і не можу відірватись.
Неподалік величезні густозелені ялини, вкриті сніговим намистом. Під ними ще зелена трава. Сюди сніг не долітає. Торкаюсь долонями трави на землі під ялинами. Завмираю. Скоро вона замерзне, але не тепер. Людина – як трава, каже пророк Ісая, скоро вона замерзне. Але поки ще є ялини для всіх. А для мене є дуб.
Під ялинами щось вишукує руда білка, перебігаючи від однієї до іншої по траві! Щось собі має на меті, подумала, побігла в сніг! Я теж іду…
І мені здавалось, що я розмовляла з ялинами, дубом і з птахами. Молилась снігом. «Я – дерево, я – сніг, я – все, що я люблю! І може, в цьому й є моя найвища сутність!»
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Не теряй надежды. - Анатолий Бляшук К сожалению, приходится слышать очень много печальных историй, когда людей просто обманывала эта система. Когда человек всю свою жизнь работал, и пытался жить честно надеясь обеспечить себе старость, а его просто кидало государство. Очень много приходится слышать о коррумпированных, продажных политиках, целью которых есть не благосостояние страны и народа, а расширение своего собственного капитала. О коррупции в правоохранительных органах, на таможнях, в налоговой службе, в каких-то социальных сферах, и многое другое. И вся эта несправедливость ложится глубоко в наших сердцах, принося нам не мало горечи, и всегда остается вопрос: куда же смотрит Бог…? Неужели Он не видит всего этого зла…? Неужели Ему нет до этого никакого дела…? Размышляя над этим я вспомнил слова Иисуса Который говорил Своим ученикам: «В мире будете иметь скорбь; но мужайтесь: Я победил мир». (Иоан.16:33-б). И это правда, тех, кто хочет жить праведно, ждут не малые скорби. Ведь миром на сегодняшний день правит дьявол, и во всех этих сферах действует его система ценностей. И нам не стоит удивляться тому, что творится вокруг нас. Нам нужно стойко противостоять этой системе зла, и не допускать ее в свои сердца. Вспомним псалом 72: «Псалом Асафа. Как благ Бог к Израилю, к чистым сердцем! А я - едва не пошатнулись ноги мои, едва не поскользнулись стопы мои, - я позавидовал безумным, видя благоденствие нечестивых, ибо им нет страданий до смерти их, и крепки силы их; на работе человеческой нет их, и с [прочими] людьми не подвергаются ударам. От того гордость, как ожерелье, обложила их, и дерзость, [как] наряд, одевает их; выкатились от жира глаза их, бродят помыслы в сердце; над всем издеваются, злобно разглашают клевету, говорят свысока; поднимают к небесам уста свои, и язык их расхаживает по земле. Потому туда же обращается народ Его, и пьют воду полною чашею, и говорят: "как узнает Бог? и есть ли ведение у Вышнего?" И вот, эти нечестивые благоденствуют в веке сем, умножают богатство. Так не напрасно ли я очищал сердце мое и омывал в невинности руки мои, и подвергал себя ранам всякий день и обличениям всякое утро? [Но] если бы я сказал: "буду рассуждать так", - то я виновен был бы пред родом сынов Твоих. И думал я, как бы уразуметь это, но это трудно было в глазах моих, доколе не вошел я во святилище Божие и не уразумел конца их». (Пс.72:1-17). У каждого человека есть выбор, или 60, 70 лет воровать и жить в роскоши, а вечность гореть в адском пламени, или все же остаться верным Божьим принципам и в вечности наслаждаться жизнью. Это абстрактное утверждение: «Но, как написано: не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его». (1Кор.2:9).
